pered smertu

Вже осідає пил на броні,

Втомлено сонце згасає в імлі.

Серце ще б’ється, та біль не стиха —

Сльоза упала, мов тінь вікова.

Мамо, прости, що не зміг повернутись,

Рідна хата мене вже не жде.

Я лиш у вітрі тобі усміхнуся,

Десь між світанком і першим дощем.

Батьку, я знав, що ти будеш гордим ,

Хоча у серці затерпне журба.

Вчи сина, хай знає, що слово — це сила,

Що честь не вмирає, як пам’ять жива.

Дружино, мій світ, пробач за мовчання,

За те, що лягла між нами війна.

Коли ти заплачеш у довгім чеканні,

Я буду в зорях — любове моя.

Сину, ти ще не знаєш про втрати,

Ще твій світ — це лиш гра у м’яча.

Та знай: я хотів бути поруч, тримати

Твою долоню, коли темрява йшла.

Доню, тобі я мріяв казки шепотіти,

Сплітати коси у сонячний день.

Тепер лиш у снах я прийду тихо-тихо,

Як дотик вітру, мов лагідний щем.

Сестричко, не плач, хай лишиться світло,

Згадай мене в сонячних травах весни.

Я буду у шелесті листя привітним,

Торкнуся до тебе в ранковій росі.