"Іду на ви"

(вступ)

Чуб в’ється, наче білий стяг,

В очах — не спокій, а вогонь завзятий.

Він не шукав багатства у скринях,

Його багатство — ворога...тваринний жах!

Життя пройшло не в теремах, а в полі, на траві,де на привалі під голову сідло,

а на плечі — неба шир!

Він ґартував походи у крові,

Бо знав: для слави більшого не треба!

Коли земля здригається під кроком,

Коли посол приносить чорну вість,

Він не чекає підлим, хитрим оком —

Він каже правду, наче гострий спис.

«Іду на ви!» — летить крізь перевали,

«Іду на ви!» — тремтить Хозарський стан.

Щоб стіни Царгорода пам’ятали,

Як йшов на битву воїн-князь.

Меч Святослава — блискавка в степу,

Він обрав долю грізну і сумну!

Розбиті вежі, спалена Ітиль,

Візантія схилилась у поклоні.

Він не боявся тисячі зусиль,

Тримаючи весь світ в своїй долоні.

«Мертві сорому не знають!»- він гучно

крикнув воїнам своїм в оточенні під Доростолом. Це не поразка, це ще один не рівний бій, що ще раз точиться під синім небом, чистого поля!

Дніпрові пороги, засідка запеклий бій

...голова твоя княже з плеч- череп твій

тепер чаша для печеніжського, підлого

Хана...що ж, це долі течія...

Але і нині чуємо ми, стиснувши зброю у визвольному бою «Це Русь! Це кров моя!!!»

«Іду на ви!» — летить крізь перевали,

«Іду на ви!» — тремтить Хозарський стан.

Щоб стіни Царгорода пам’ятали,

Як йшов на битву воїн-князь.

Сталевий князь, лицар без вагань,

Ти вчив нас честі у вогні повстань.

Слава Святославу!

Слава Хороброму!

Слава Святославу!

Слава Хороброму!

Слава Святославу!

Слава Хороброму!