Під сірим небом

[ІНТРО / МОНОЛОГ]
Я забув, як виглядає мир.
Як пахне дощ, як сплять люди без страху.
Моє небо — це гуркіт гармат,
моє повітря — пил і попіл.

Я десантник.
І кожен мій день — це ще один крок
по краю між життям і забуттям.



[КУПЛЕТ 1 / АКУСТИКА, ВІДЧАЙ І ВТОМА]
Ми живемо під землею,
бо небо стало хижаком.
Дрони шукають тепло тіл,
а ми давно холодні всередині.

Я не пам’ятаю кольору неба,
лише відтінки диму й вогню.
Ми звикли мовчати,
бо слова тут — зайвий шум.



[ПРИСПІВ / ВАЖКИЙ РИФ, ПОВІЛЬНИЙ РИТМ]
Я хочу прожити хоч день
без неба, що падає на мене.
Хоч ніч, де не лунає свист,
і небо не світиться вогнем.

Але спокій тепер — це мрія,
яка не має ціни.



[КУПЛЕТ 2 / ХОЛОД І БІЛЬ]
Кожен крок — це боротьба з собою,
кожен вдих — нагадування, що я живий.
Гармати не дають забути,
що навіть час боїться цього місця.

Я бачив, як друзі ставали землею,
і земля пила їх мовчки.
Я стою замість них,
бо хтось має тримати лінію.



[ПЕРЕХІД / КЛЯТВА]
Клянуся не здатися,
навіть коли все кричить “Досить”.
Клянуся пам’ятати
усіх, хто залишився в тиші.

Бо якщо ми впадемо —
ніхто не згадає, що стояли.



[ПРИСПІВ / СИЛА І РОЗПАЧ]
Я хочу день без війни,
хоч один, без страху і болю.
Хочу подих, що не пахне димом,
і тишу, що не лякає.

Та поки небо чорне —
я мушу тримати його сам.



[ФІНАЛ / АКУСТИЧНА ТИША]
Може, колись я згадаю,
як це — бачити небо без страху.
Може, колись прийде тиша,
що не схожа на смерть.

А поки — я тут.
Десантник, що тримає зруйноване небо.
Втомлений, але живий.
І поки стою — стоїть земля.

male, acustick rock, Thrash metal, military sadness