---
Іван прокидається вранці й дякує небесам,
Що поруч Марія — його диво між чудесам.
Вона, мов світанок тихий, що лагідно ожива,
І кожен її подих ніжний у серці його співа.
Він дивиться на неї й думає: «Боже, як пощастило»,
Бо з нею навіть бурі стають теплом і силою.
Вона — його опора, його сміх і доброта,
Йому з Марією світиться навіть темнота.
А Марія, повернувшись додому з турботливих днів,
Обіймає Івана так, ніби світ став теплішим вмить.
Вона знає кожен його страх, кожну мрію й біль,
І лікує любов’ю так, як не вилікує жоден цілитель світу.
Вони двоє — мов дві ноти, що злилися у пісні,
Мов два серця, що б’ються в одному ритмі, в одній весні.
І коли вони разом — навіть тиша стає живою,
Бо їхня любов — це диво, що світ робить новою.
---
Приспів
Іван і Марія — дві долі, що з’єднались в одну,
Два серця, що вміють творити любов неземну.
І хоч би що сталося — тримаються за руки свої,
Бо щастя живе там, де разом вони.
---
Фінальні рядки
І якщо хтось запитає, що таке справжнє життя,
То це — коли поруч людина, що знає тебе до кінця.
Іван і Марія — доказ, що любов не минає,
Вона росте, світиться й вічно оберігає.
---