Untitled

Господи,

земля стогне від крику невинних,

і небо важчає від сліз.

Міста, що колись співали,

тепер димлять, немов жертви без вівтаря.

Діти питають: «Де Ти, Боже?» —

а Ти мовчиш не тому, що далекий,

а тому, що слухаєш кожне серце.

Почуй нас Боже.

Поглянь на руки тих,

що риють руїни в пошуках живих, —

у їхніх долонях Ти,

бо вони не перестали рятувати.

Поглянь на матерів,

що вкривають дітей замість покрівлі, —

їхні плечі стали храмом,

де Ти ще мешкаєш.

І коли темрява знову сходить,

не дай нам звикнути до неї.

Навчи нас бути світлом,

поки Ти ще в дорозі.

Бо крик землі — не прокляття,

це молитва,

що прагне правди,

і в ній — Твій подих.