Господи,
земля стогне від крику невинних,
і небо важчає від сліз.
Міста, що колись співали,
тепер димлять, немов жертви без вівтаря.
Діти питають: «Де Ти, Боже?» —
а Ти мовчиш не тому, що далекий,
а тому, що слухаєш кожне серце.
Почуй нас Боже.
Поглянь на руки тих,
що риють руїни в пошуках живих, —
у їхніх долонях Ти,
бо вони не перестали рятувати.
Поглянь на матерів,
що вкривають дітей замість покрівлі, —
їхні плечі стали храмом,
де Ти ще мешкаєш.
І коли темрява знову сходить,
не дай нам звикнути до неї.
Навчи нас бути світлом,
поки Ти ще в дорозі.
Бо крик землі — не прокляття,
це молитва,
що прагне правди,
і в ній — Твій подих.