Між дзвінків.

Це не банальність, не рутина — це моє кіно,

Де життя не по сценарію, але все одно.

Зранку дзвінки до ночі — sfida,

Кажу: «let’s go», погналі — viva!

«Продавайте краще, бо вас не чую»,

А я в навушниках душу глушу свою.

Кажуть — «найоб», а я — «інвестиція»,

Бабки крутяться, думки — фікція.

Телефон червоний — pronto, sì, buongiorno?

Голос мій летить крізь міста та кордони.

І кожен день один і той же куплет —

Деп за депом, ще один бюджет.

І дзвінок за дзвінком,

І деп за депом,

Кажу собі — скоро стану топ-агентом.

Деньги вправо, деньги в ліво — крутиться рулетка,

Комунікабельна робота, але нерви — не монетка.

Мутяться бабки — тапки, сланці, стиль,

Все куплю, що захочу, лиш дожити до п’яти.

Але питання — треба воно мені?

Чому життя таке, ніби в чужому сні?

Хотіла як у фільмі: бабки, дівки, кокс,

Красива жизнь, але там інший бокс.

За кадром — нерви, мутки, психіка в мінус,

Втома, тривога — все накрилось, мінус.

Провина? Та ні, не по моїй сюжетці.

Я просто хочу тиші в своїй голові й серці.

Але знову — pronto, buongiorno, деп!

Замкнуте коло, ще один степ.

І дзвінок за дзвінком,

І деп за депом,

Собі шепчу — ну давай, стань топ-агентом.

Деньги вправо, деньги в ліво — ось моя планета,

Робота людям — голос мій замість привіту.

Між цифрами й словами загубилась я,

Десь там мріє мала — без стресу, без дзвінка.

Та поки ранок знов дзвенить у вухах,

Я живу, поки музика б’ється в серцебуках.